Костел Пречистого Серця Ісуса — одна з найцікавіших споруд Чернівців. Його історія розпочалася наприкінці 1870-х років, коли в місті з’явилися перші місіонери-єзуїти. Згодом кількість парафіян зросла настільки, що виникла потреба у великому храмі.
Історію костелу розповідають у черговому відео проєкту «Культурна кузня».
Перегляньте також:
- На Буковині ухилянта намагалися переправити до Румунії у пластиковій діжці
- На трасі М-19 на Буковині оновлюють дорожню розмітку
Як у Чернівцях збудували костел
Для будівництва храму міська влада виділила ділянку, пов’язану з 41-м буковинським полком.
У вересні 1885 року громаду очолив отець Симон Тиховський. Через стрімке зростання кількості вірян за ініціативи отця Францишека Еберхарда розпочали підготовку до будівництва великого храму.
Проєкт розробив професор Ляйцнер, директор Чернівецької вищої Промислової школи.
Кошти на будівництво збирали всією громадою. Допомагали звичайні мешканці Чернівців і сусідньої Галичини, а також заможні меценати.
Спочатку на спорудження планували витратити 160 тисяч злотих. Однак фінальна вартість разом із внутрішнім оздобленням, органом, дзвонами та прилеглим будинком священників зросла до 208 тисяч.
7 червня 1891 року заклали наріжний камінь храму та провели освячення. На подію прийшли представники католицької, православної та юдейської громад міста.
Неоготичний храм із оздобленням з різних країн
Костел звели у неоготичному стилі. Він вирізнявся на тлі традиційної для Чернівців візантійської архітектури.
Оздоблення храму мало міжнародний характер. Вітражі замовили в Польщі, орган за 5 тисяч флоринів привезли з Німеччини, а три дзвони — із Шотландії.
Найбільший дзвін отримав назву «Серце Ісуса» та важив дві тонни.
На 60-метровій вежі встановили годинник, який показував час на всі чотири сторони.
Завдяки незвичній архітектурі костел став однією з головних окрас міста.
Вівтарі, розписи та вітражі
Неоготичний інтер’єр храму доповнювали кілька вівтарів. Головний виконали в єдиному стилі з храмом, а бічні присвятили різним святим.
Ліворуч розташовувався вівтар Діви Марії з іконою в короні з 12 зірок. Його оточували фігури святих Терези та Маргарити Марії Алакок.
З іншого боку був вівтар засновника ордену єзуїтів Ігнатія Лойоли з майстерно вирізьбленою статуєю місіонера Франциска Ксав’єра.
Також у храмі були вівтарі на честь святого Станіслава Костки та Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії.
Окремою прикрасою костелу була «Хресна дорога» — мистецький цикл про Страсті Господні. Внутрішній простір також прикрашали настінні розписи та вітражі.
Костел у роки війни
У храмі часто висвячували нових священників. Зокрема, у липні 1935 року для цього спеціально приїжджав митрополит із Бухареста.
Оскільки костел був ректоральним, звичні обряди, такі як вінчання чи хрещення, тут зазвичай не проводили.
Виняток стався у 1941 році під час німецько-румунської окупації. Чимало місцевих євреїв тоді прийняли тут католицьку віру, намагаючись врятуватися від репресій.
Радянський період і перебудова під архів
Після війни для храму настали важкі часи. Уже у 1945 році будівлю передали православній громаді. Офіційною причиною назвали недоцільність існування у місті двох костелів одночасно.
Останню службу відправив отець Казимир Якубовський. У проповіді він застерігав, що над святинею зависли темні часи, від яких захистити її неможливо.
Згодом костел деякий час стояв покинутим, що призвело до розграбування храму. Зникли дзвони, годинник та унікальний орган.
У 1960 році Йозеф Єнджиневський намагався врятувати хоча б скульптури та церковне начиння, звернувшись до мерії.
Згодом будівлю перебудували під потреби архіву. Внутрішній простір розділили залізобетонними перекриттями на три поверхи. Це призвело до руйнації колон та більшості вітражів. Уцілілі вітражі залишилися на верхньому рівні, у читальному залі.
На місці головного вівтаря облаштували кабінет директора.
Унікальні настінні розписи частково знищили новими стінами, а решту забілили вапном. Сьогодні крізь нього подекуди проступають фрагменти оригінального живопису.
У 1980-х роках уцілілі рештки оздоблення передали з підвалів костелу до краєзнавчого музею.
Меморіальна крипта
У 1941 році підвали костелу стали місцем останнього спочинку для 60 воїнів Першої світової війни.
Їхні останки, серед яких були 59 польських легіонерів та один козак, перенесли сюди з Рідківців для тимчасового зберігання перед вивезенням до Польщі.
Однак війна завадила цим планам, і гроби замурували у крипті.
У радянський період про поховання майже не згадували. У 2015 році його віднайшли під час реставрації.
Нині відновлена крипта діє як меморіал.
