Місцева історія (образок на реальних подіях)
30.04.2023 12:38 Джерело: CvNews
Автор : Іванна Стеф'юк
Автор : Іванна Стеф'юк
Ніч на чорному небі розвела узір перестиглого цвіту – спати не хочеться такої пори. Добра ніч, говірка.. Ганна чергує у музеї – сьогодні вони відчинені. А точніше сказати, цієї ночі. Вночі ця місцина може оповісти історію краще за гіда – трохи далі яр, той самий, у якому в сорокові євреїв стріляли.
Обличчя тих, «заснулих» зараз дивляться зі світлин на краєзнавчих стендах, але якщо лишитися у музеї отак наніч, і розвернутися обличчям до яру – вони всі починають говорити, кожен про своє.
І раптом – видиво? При місячному світлі просто до яру пішла красива жінка з великим букетом тюльпанів. Темрява закрила за жінкою куртину, а портал темряви відкрився. І пані зникла.
Дивна, дивна жінка – хто вона? Ніколи й не бачила такої тут. А може й справді видиво?
Ганні потилицею холодок пішов.
- Ви не боїтеся привидів? – питав жартома школяр на екскурсії вдень і смішкувато заглядав у очі.
«Ви не боїтеся, ви не боїтеся?»
…Вертається. Дивна пані вийшла з яру, вже без квітів. І Ганна, зібравши всю сміливість, попрямувала їй назустріч.
- Зачекайте.. Зачекайте. Хто ви?
- Я… ви, мабуть працюєте в музеї і знаєте історію.
- Так, працюю.
- А ви чули історію про єврейку Беллу, яку розстріляли з дитиною на руках у Великій Рудці?
- О так.. Ту історію, мабуть, тут чули всі…
- Я – її дитина.
- Як.. ніхто ж не врятувався. А Белла – тим більше..
І тут Ганні, як фільм, прокрутилися події того страшного дня, хоча їх особисто вона й не бачила.
..Ніби довгий хребет, тягнеться людська колона до яру. Їх ведуть туди, звідки повернення не буде. Колона майже не плакала – настільки сильним був страх – він заповз у легені кожного, ніби ядучий дим, і затис всі крики, схлипування і зойки. Страх витравив усе.
Белла йде і їй дуже болять груди – вона дитину годує. Годувала.
- Стійте! Стійте! – з колоною порівнявся місцевий чоловік, свекор Белли. В нього на руках дитина була.
- І її забирайте! Беріть її!
У колоні завмерли навіть військові-наглядачі. А з дідом відтак до самої його смерті не говорило все село. «А може він так приніс, аби наглядачі побачили маму з дитиною та й зжалилися?» - «Ні, ні, клятий дід…» - Так говорили.
- Пані, в Белли була тільки одна дівчинка. І її в сам день розстрілу до колони виніс свекор, він сам виніс свою внучку. Як можна було порятуватися?
- А ви знаєте Мотрю Панасівну, вчительку? – сумовито усміхалася дивна пані.
- Так, то була подруга Белли.
- Того дня, коли йшла колона, у Мотрі її донька захворіла на дифтерію. І вона її несла у фельдшерський пункт. Коли вона зрівнялася з «колоною смерті»,то вжахнулася, скільки знайомих і близьких їй людей вона бачить востаннє живими. Але не спинити, ніяк не спинити ходу смерті. А відтак почула хрип – виразний і протяжний, і коли подивилася на свою дитину – зрозуміла, що вже все.. Не треба уже у фельдшерський пункт… Вона так і йшла вздовж колони з мертвою дитиною на руках, а тоді її як щось осяяло – як тільки почалася дорога через трощу, вона виманила Беллу в очерет і обміняла її живу дитину на свою мертву.
- А Беллу чому не сховала?
- Дорослу людину на такій місцевості сховати певно неможливо.. Вбили би всіх…
- То ви та.. та дівчинка, яку дідусь виніс на розстріл?
- Я та дівчинка, яку…
Вони стояли мовчки і дивилися на яр. Єврейська донька, котру доля носила світом, ніби пелюстку, відірвану від тюльпана, і Ганна, котра, як вона думала, знає про місцеву історію все…
Джерело: CvNews
Чернівці матимуть залізничне сполучення з Варшавою 
