кураторка етнографічного проекту «Спадщина» Буковинського центру культури і мистецтва, кандидатка філологічних наук, письменниця

Всі блоги

То було в Климах (образок)

11.12.2023 00:24 Джерело: CvNews
Автор : Іванна Стеф'юк

У Кобаках. Фото з архіву родини Стеф'юк.

Долучайся до команди ЦСО «А» СБУ – наближай Перемогу!

Мені, малій, снилися зо три сни, які повторювалися стільки разів, що я з перших секунд знала продовження. Один з таких снів – горять Клими.. Клими (крім нашого фамілійного прізвища) – то ліс у Кобаках на межі з Рожновом, і там, у Климах, був наш родовий вулик.. Чого вулик? Бо мій рід день і ніч старав, аби мати – так, як бджола в різнотрав’ї медú визбирує.

Предід Міхяло – пасічник. Медобор.. Його душа вбрана у кожух, з якого він витрясає звізди над Кобаками, а звізди ті бджолами над селом розлітаються. Міхяло знає мову тварин – коровка коли си полóжит, то лиш він до неї си ближит і говорит. Масажує, знає розрадити.. А відтак поїт з цебра гербатою.. А коровка віддихується і прибуває в силі – вона вірить Міхялові...

Пребабка Текля – весільна кухарька. Теклюся пахне колачами – щедра душа в неї і строга вдача. Текля коли спить – то здається, що росте хліб.. Але родина не дуже і виділа, коли Теклюся спить – піч не встигає вистигнути і видихнути між людськими калачами і завиванцями.. А як десь вісілє або вечірок (то так само вісілє, але дуже маленьке) – за Теклюсею посилають фіру з кіньми.. Вона складає фартушину і «кухонну» фустку і – на фіру.

Кухарила Теклюся і на такі набутки, за які би не питала плати – коли в Кобаки зайшла вóйна крилатим круком, то юна ще цілком Теклюся несла жовнірам горєчої поживи – трохи голубців, та трохи кулешки, та бринзи трохи.. І то були її перші в житті «кухарьки».. За які воріг міг і кулею заплатити, але Теклюся йшла..

З роками Текля стала ніби строгіша. «Най, ти туршу’ку малий», - забирає тісто від дітей і ніби сварить, але вона не уміє бути зла. Тим більше при хлібі..

У Міхяла і Теклі – троє великих дітей: Маріка, Васюта і Міхяло, а Олюська вмерла малою.. Діждали і помочі – з рознівської Варшави у них зєть Митро. Видко по нèму – ґазда буде. І видко по їхній Маріці – вона хоче лиш цего ґазди..

Вони, мої пра-, мали хату і пасіку в лісі. То було в Климах.. Вони були бджолами – такими, знаєте, що як вкусить кого – то вмре сам. І їх з Климів викурили… На голе поле, бо.. бо так.

Якось мій дід Митро (а ми багато з ним ходили лісами) наважується привести внуку у Клими.. роками то місце минав, де тестева хата стояла. Боліло Митра спомини ті, не хотів ворохобити..

Привів і розказує оце, що я вам зараз.. А я розглядаюся його лісом (і то неправда, що ліси одинакові) і розумію, що якраз ці землі я сотні разів бачила у снах. Бачила, як горять, вигорають до скіпки, а я лечу над лісом і ніц не годна зробити… Годна хіба розказати, що це було. Було у Климах…

У Кобаках. Фото з архіву родини Стеф'юк.

На фото: Дмитро Стеф’юк (мій дідик), Марія Стеф’юк (бабка), Текля Клим (прабабка), Михайло Клим (прадідик), ймовірно Іван Стеф’юк (дідовий брат).