Коли обійстя чи стежка заростає кропивою – перша думка про занедбаність, а саму рослину багато хто сприймає винятково як шкідливу.

Буковинський урочистий вінок з ковилою (кода, кодина, павун, вінок з травою, павуновий вінок, трава) – це різновид дівочого головного убору рівнинних сіл Буковини, шитий каркасний високий вінок, символічну кульмінацію якого становить трава ковила.

Третя лекція з циклу «Екзотичне гроно» чекає на своїх відвідувачів 18 липня о 18.00 у чернівецькому медіацентрі «Belle Vue». Цього разу тема – «Жовто-сина фана. Українське серце буковинської культури».

Ніч на чорному небі розвела узір перестиглого цвіту – спати не хочеться такої пори. Добра ніч, говірка.. Ганна чергує у музеї – сьогодні вони відчинені. А точніше сказати, цієї ночі.

Пора напередодні Великодня – це ретельні приготування. А ще – це спомини. Мабуть, багато хто при слові «домашня паска» пригадає свою бабусю – як вона у ретельно прибраній оселі розтоплювала піч, місила тісто...

Якому сезону відповідають новорічні традиції? «Зимовому», - така відповідь першою спадає на думку, і якщо ми говоримо про сучасні календарні реалії – все так і є, новоріччя у нас припадає на січень. Але чи завжди було так однозначно?

«Вінок, що рухається» - так можна сказати про пишний дівочий убір рівнинних сіл Буковини, вінок з ковилою для дівчат на виданні.

Один із найсумніших і разом із тим глибоко символічних діалогів можна почути між літніми людьми і їхніми внуками чи правнуками: «А ти будеш за мене дуже молитися? А поману меш давати за бабу? Але аби ти дуже не плакав, чув, Митрику?».

І жителі Буковини, і її гості навесні мають нагоду спостерігати красиву традицію: румуни, молдовани, рідше – українці на теренах нашої області 1 березня вітають одне одного червоно-білими бутоньєрками. Ці прикраси називаються «мерцішóр».

Очі до очей: хто ти? Ким мені будеш? Очі очам багато розповідають, тільки бесіді тій – секунда. Бо такі погляди надовго не зупиняються. Раїхта мастила піч, коли Мілько двері розтворив і став по хаті шукати… Шукати зброю.

Туман… Так міниться – то показує Гані кавалок ріки, то ні.. Задурює йти далі і далі, спускатися нижче.. Бабка помалу ступає кам’яними східцями, йде в «свою печерю’». Так казала на це місце в дитинстві. Сьогодні діти привезли Ганю на Бакоту...

У Чернівцях презентували поетичну книгу «Дика ягода» письменниці Іванни Стеф’юк.

ХХ століття для української культури – одне з переломних.

Вони тулилися у псячій буді – дві дівчинки. Коли в село Плужне зайшли німці – застали мало не виголену землю. Хати стоять розпеллехані – там стріха дрантива, там вікон дасть Біг.. І голод страшний, на роки затягся.

Він умів перед самим носом у смерті розвернутися і піти в другий бік. Він – Омелян Грабець, повстанець, керівник групи військ УПА «Південь». Побратими знали його як «Вовк», «Батько». Жінка Галя – що то її Мілько знала.