Особисто я розцінюю поточні результати саміту НАТО зі стриманим оптимізмом.

Лобода, яка наче гопніца на районі, доскіпалась до дівчини з плакатом - не дивує. У цій історії про Лободу в Харкові засмучує натовп українців, які вітають малєнького чєловєка у своєму місті, понищеному іншими малєнькімі людьмі.

Ніч на чорному небі розвела узір перестиглого цвіту – спати не хочеться такої пори. Добра ніч, говірка.. Ганна чергує у музеї – сьогодні вони відчинені. А точніше сказати, цієї ночі.

У цій зоні досі вирує життя. Стоячи на мосту через Прип'ять біля зловісного реактора, я бачив, як під моїми ногами пропливають величезні риби (хоча не всі їх наважуються їсти).

Пора напередодні Великодня – це ретельні приготування. А ще – це спомини. Мабуть, багато хто при слові «домашня паска» пригадає свою бабусю – як вона у ретельно прибраній оселі розтоплювала піч, місила тісто...

А може б оце перестати соромитись слова «я»? Не вірю людям, які рятують світ. Бо вони завжди рятують першочергово себе.

Якому сезону відповідають новорічні традиції? «Зимовому», - така відповідь першою спадає на думку, і якщо ми говоримо про сучасні календарні реалії – все так і є, новоріччя у нас припадає на січень. Але чи завжди було так однозначно?

По місту б'є артилерія, на місто падає пухкий сніг. Вулиці спорожніли, на місці свіжих розривів сніг вкрито кіптявою. Воронки від градів обабіч дороги ще димляться в смердять сіркою.

«Вінок, що рухається» - так можна сказати про пишний дівочий убір рівнинних сіл Буковини, вінок з ковилою для дівчат на виданні.

Минулої весни я була зболена і знесилена від новин про злочини в окупованих містах і селах.

Один із найсумніших і разом із тим глибоко символічних діалогів можна почути між літніми людьми і їхніми внуками чи правнуками: «А ти будеш за мене дуже молитися? А поману меш давати за бабу? Але аби ти дуже не плакав, чув, Митрику?».

Сидить на зупинці із мамою і бабусею. Поруч їдуть вантажівки, бронемашини, ідуть солдати. Дорога на міст геть порожня - туди не проїдеш, а перейти з велосипедом ще можна.

«Жінки не дозріли до політичних прав». Такий лозунг був у Європі, коли суфражистки виборювали для жінок право голосу.

Мені страшно прокидатися, я боюсь відкривати телефон, я боюсь читати новини, слухати новини. Тепер Бахмут - це просто різанина. Страшні втрати наших найкращих, найвідданіших солдат.

Пам’ятаю, як наприкінці 80-х «Слава Україні!» поверталося. Як його панічно, мов урагану, боялися по райкомах і обкомах компартійні товариші та як воно з криївок 40-х і 50-х у переддень відновлення українцями своєї Незалежності набирало нового змісту.