Коли я дивилась усі ці тіктоки з концертів Бобула з мільйонними переглядами, мені був цікавий феномен створення мематичних персонажів з динозаврів естради.

Є в мене так думка, що незабаром "Русский добровольческий корпус", ЧВК "Рёдан", "Русский легион" та низка ресурсних груп російських турбомайданеров почнуть координувати свої дії. А ще є, здається, "Ліга поневолених народів", так-так.

Поліція Донеччини евакуювала з Бахмуту родину з дворічним хлопчиком. Вся родина стоїть і розгублено мружиться проти сонця після місяців хованок у підвалах.

І жителі Буковини, і її гості навесні мають нагоду спостерігати красиву традицію: румуни, молдовани, рідше – українці на теренах нашої області 1 березня вітають одне одного червоно-білими бутоньєрками. Ці прикраси називаються «мерцішóр».

Кажуть, ніби ми втомилися – захищатися і боронити своє. Я не втомився - на мою втому дуже чекає путін. Кажуть, ніби нас на своїй землі тримають заложниками - у світи не пускають… Я себе заложником вдома не відчуваю.

Очі до очей: хто ти? Ким мені будеш? Очі очам багато розповідають, тільки бесіді тій – секунда. Бо такі погляди надовго не зупиняються. Раїхта мастила піч, коли Мілько двері розтворив і став по хаті шукати… Шукати зброю.

Затасканий руский маразм про «спорт внє палітікі» несподівано отримав нових прихильників. Ну, не те, щоб аж надто нових.

Туман… Так міниться – то показує Гані кавалок ріки, то ні.. Задурює йти далі і далі, спускатися нижче.. Бабка помалу ступає кам’яними східцями, йде в «свою печерю’». Так казала на це місце в дитинстві. Сьогодні діти привезли Ганю на Бакоту...

Іван підробляє тепер нічним сторожем у підземному паркінгу в поверхівці у Києві на Подолі. Добре за п'ятдесят, очі добрі і стомлені, характерне смагляве лице, рухи неквапні, вдача спокійна.

«Тошно від мемів, де слова пишуть російськими солдатами» - я в різних формах читаю критику того, шо українці в чатботі пишуть слово, а їм приходить картинка. Якшо опишу яка, інста мене забанить.

Ми з братом дуже любили його – найліпше Різдво нашого дитинства. Я – то найбільше пору, коли йшло до Вечері, і мама з бабою Ганною ще щось доробляли на кухні.

Кум мого тата, родом з Чернівецької області, з сім’єю колись певний час жив і працював у москві, і повернувся на рідні терени лише після розвалу «тюрми народів».

Рік завершується під враженням світу від сміливості нашої держави і наступний також розпочнеться під стягом України. Це, у першу чергу, є заслугою Сил оборони України, а також волонтерів, українців закордону і решти небайдужого суспільства.

ХХ століття для української культури – одне з переломних.

Чи не до кожної історії з убивством і катуванням цивільних дотичні місцеві колаборанти. Херсонщина, село Миролюбівка - історія, від якої і Шекспір би жахнувся.