З часу повномасштабної агресії проти України російська пропаганда заслужила називатися нічим іншим, як брехнею. Цією брехнею протягом десятиліть просякнуті кремлівська верхівка та все російське суспільство.

Нині - півроку війни на мою 31-у Незалежність. Відстань між 24-м і 24-м. Мені байдуже, чи вони були готові. Не байдуже, що ми були готові, прості українці - боронити свою землю, свою Незалежність.

«А я складу отако руки човником, а ти нарвеш малини і віднесеш татови», - в саду розрісся старий і духмяний малинник. Катерина вибирає по ягоді і складає старшій доньці в човник її діточих долонь. Там, в Драгасимові, у них так само був малинник.

Не бачу нічого поганого в дискусіях навколо фотосесії першої леді. Ті, кому сподобались фото, справедливо говорять про талант фотографині і доречну позу Зеленської.

Його перша війна трапилася 800 літ потому, як князя не стало. І бився він з того іншого світу не з в’ятичами і білими хорватами, не з булгарами та печенігами.

Подібно до своїх історичних попередниць у Чехії, Нідерландах, Англії і Франції - українська нація воює за свою свободу в оточенні ворогів зовнішніх і внутрішніх, ані на мить не втрачаючи віру в свою остаточну перемогу.

Боріс, я зараз читаю твого Черчилля - твій «Фактор Черчилля» про те, «як одна людина змінила історію».

Борис Джонсон вчинив як лицар, як і завжди раніше: не кинув партію у вир "чергових позачергових" виборів, які, попри безнадійну безбарвність лідерів лейбористської та ліберально-демократичної опозиції, могли становити ризик для торі.

Якщо ви у відеороликах бачили нашу нову артилерію, то знаєте: один залп дорівнює одному підрозділу.

На підвісній кладці над небесною Рибницею предок грає у тилинку. Дрібонько, дивно так грає предок Николай. Там, на тому світі, так само Рибниця є. А верх неї – кладка підвісна, а на поручнях її – киптарі розпростерті.

Наша писанка трохи надтріснула. Але жива. Вони вбивають її вже 60-й день. Як вбивали до того вісім років. І перед тим ще 360 літ убивали. А вона - нерозстрільна. В нашій писанці вони шукали легку перемогу. Знайшли свою смерть.

Близько десяти років я працював у музичній журналістиці. Але у 2019-му гостро відчув, що музика в Україні не на часі. Пандемія коронавірусу сильно підкосила нашу сцену, яка й досі остаточно не оклигала за три роки.

Квітень сьогодні поводиться, як сніжень. В такі холодні весняні місяці, обліплені мокрим снігом і колючою мжичкою, я відчуваю особливий різновид утоми. Для нього нема окремого слова, але є окреме почуття.